Свиной чехол

Свиной чехол (вариант сказки 2)

Як був собі піп да попаддя, та була в iх одна дочка. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько iй справів таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зорі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає. «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попереду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»

От дочка батькові і говорить: «Потривайте¹, тату, піду зараз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що iй батько посправляв; а убравшись, прийшла на город та й поставила трьох кукол коло себе, а сама посередині. От одна кукла й говорить: «Розступись, сира земле, щоб красна дівиця пішла у тебе!» І друга те саме говорить, і третя те саме; пішли вони під землю; ідуть, ідуть в інше царство, в інше государство, та й увійшли у ліс, а там стоiть хатка на курячій ніжці. Вони думали, думали, що робить, та взяли та під хаткою й сіли; кукли собі сидять, а попівна стала золотом вишивать.

Коли iде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьми, посади ii!» А той взяв да й посадив. Поiхали вони і приiхали додому. Тут він ввів ii у хату до своєi матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на iй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на iй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же ii, мамо, під піч!»

Тогді була субота, а завтра неділя²; от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень³ кухоль!»⁴ А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив ii кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свиня!» Вона побігла да й сидить собі, а він поiхав до церкви. Як тільки він поiхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й стоiть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши ii, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «Достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.

Приiхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав ii: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась⁵ царенкові панночка, поiхав неборак⁶ шукать Кухлева; iздив цілу неділю; вернувсь в суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!»⁷ Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив ii рушником і прогнав від себе. Оп’ять поiхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до неi, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене своiх багацько». Тільки задзвонили на «Достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.

Приiхав із церкви царенко да вп’ять і каже матері: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» Поiхав царенко знову шукать Рушниківку, довго iздив, а не найшов нічого, і, вернувшись, розказав об своiй недолі матері; а попівна слухає під піччю да сміється. Прийшла знову неділя, встав царенко вранці да й каже: «Ей, хлопче, подай гребінець!» Попівна вискочила із-під печі і подала гребінець йому; но він гребінцем тільки ударив ii і, сказавши: «Піди геть, свиня!» — оп’ять прогнав під пічку. Як тільки після сього царенко поiхав до церкви, вона оп’ять випросилась у цариці і, надівши плаття таке, як зори, пішла і собі до церкви і стала на правому крилосі. Царенко побачів іi і оп’ять спитав: відкіля вона? «Із-під Гребінцевки», — сказала попівна. «Поміняймось, серце, кольцями!» — «Поміняймось». І вони помінялись. Потім, як задзвонили на «достойно», попівна зараз побігла додому; дивиться, а наймички у цариці вареники роблять; от вона і просить: «Дайте, — каже, — дівчата, і я зліплю вареничок». — «Добре, зліпи, коли єсть охота». Попівна вареник зліпила да і вліпила в його те кольце, що выміняла у царенка.

Вернувсь царенко з церкви, а попівна уже сидить під піччю. «А що, мамо, пора снідать, — каже син цариці, — нехай лишень дівчата дадуть чого поiсти: чи нема вареників, або що? Так за печінки й тягне!» Поставили на стіл макитру, і царенко тільки що взяв на шпичку первий вареник — жирний да смачний, да положив його в рот з голодухи, аж щось об зуби забряжчало; дивиться, а то те кольце, що він оддав попівні. Як закричить він на всю хату: «Хто, — каже, — ліпив вареники? Сейчас мені сюди подавайте!» Наймички перелякались⁸: «Ми, паничику, — кажуть, — ліпили; далебі⁹, ми! Тільки один вареничок зліпила попівна, що сидить під піччю». — «Кличте ii сюди! Побачим, — може ви брешете, вражі дочки!» Покликали попівну. Вона зперва наділа найкраще своє плаття, а тогді вже й вийшла — така красавиця, що луччоi нема й на світі; вийшла да й цмок царицю в ручку. Царенко зробився сам не свій од радості; став рядком з попівною, узяв ii за білу рученьку да й каже: «Благословіть нас, мамо; нехай піп нам руки зв’яже — нам на щастя, вам на утіху!» Цариця благословила діток; вони перевінчались да і живуть собі, хліб жують, решетом воду носять, а постолом¹⁰ добро возять.

Ссылки:

¹ Подождите.

² Воскресенье

³ Ка, же.

⁴ Кувшин, рукомойник.

⁵ Полюбилась, понравилась.

⁶ Бедняга.

⁷ Полотенце.

⁸ Перепугались.

⁹ Ей-ей (Ред.).

¹⁰ Лаптем.